Виховний захід до сторіччя Буковинського Віча!

    100 років відділяють нас від того знаменного дня, коли 3 листопада 1918 року в Чернівцях велелюбне Буковинське Віче вперше сповістило світові про споконвічне прагнення буковинців домогтися «прилучення… до України». Бо як писав великий Шевченко: «В своїй хаті й своя правда і сила і воля».

    Визначаючи важливість, а скоріше, символізм в історії. Спробуємо провести порівняльний аналіз подій сторічної давнини, що відбулися тоді на Буковині. Спливав 1918 рік, завершилася перша світова війна, наслідком якої став розпад Австро-Угорської імперії. Розуміючи неминучість історичних подій, австрійський цісар16 жовтня 1918 року видає свій маніфест, який відкриває «парад суверенітетів» для країн, що входили до колишньої імперії. Низка країн скористалися такою можливістю і проголосили свою незалежність. На карті Європи з’явилися незалежні держави – Угорщина , Польща, Румунія, Чехословаччина, Балканські країни. Через три дні, 19 жовтня 1918 року, галичани у Львові утворюють «Національну Раду» та проголошують про свою, яка була оформлена як Західноукраїнська Народна Республіка вже 1 листопада.

    В кінці жовтня 1918 р. відбулася австрійська революція, яка скинула з престолу династію Габсбургів. Буковинці в особі своїх представників-депутатів Віденського парламенту все вичікували. І лише 25 жовтня 1918 року був створений «Український Крайовий Комітет Буковини» — буковинська секція Української Національної Ради. Його очолив Омелян Попович.

    Від початку свого існування Комітет вирішив скликати в Чернівцях 3 листопада всенародне віче з представників усієї Буковини і звернулися до населення краю із закликом: «До українського народу Буковини! Чоловіки і жінки, хлопці і дівчати! Інтелігенція, духовенство, шляхта, селянство, робітництво! Всі ви діти нашої землі, зійдіться всі з цілого краю, з кожного села в неділю 3 листопада до Чернівців, щоби там вовселюдно об’явити свою волю цілому світові. Там зійдемося на всенародне віче в «Народному домі» о 10 годині рано».

    Але не спали і румунські парламентарі від Буковини, які через 2 дні, 27 Жовтня 1918 р. скликали в Чернівцях свою конституанту, яка проголосила приєднання Буковини до Румунії

    3 листопада вулицями міста з усіх куточків з’їхалися і сходилися люди на Буковинське Віче, яке збиралося на Аустерпляці й Ратушнім майдані. Місто Чернівці, відтак політичні повіти Заставна, Кіцмань, Вішківці та Вижниці цілі, а Чернівуцікий та сербський повіти за виїмкою громад, вказаних із 2-х. останніх переписів як переважно румунської; в кінці ті громади Сторожинецького, Радовецького і Кімполунського повітів, у котрих два останніх переписи виказують українську більшість – творять окрему від румунської частини краю українську територіальну область.

    Після віча відбулася велика маніфестація учасників головними вулицями Чернівців до збірної точки на площі Елізабетплац (нині Театральна). Після промови Осипа Безпалка, в якій він висловив волю всіх присутніх про прилучення Буковини до України, співом «Ще не вмерла Україна» і «Не пора» маніфестація мирно завершилася.

    Однак опоненти в особі румунських колег-депутатів не забарилися з відповіддю. Вони зробили ставку на силовий варіант. 11 листопада 1918 року без жодного пострілу, майже без серйозного спротиву на територію краю зайшла румунської армії. Румуни з допомогою сили закріпили своє панування до 40 року минулого століття.

    Однак хоча потім була поразка було дуже багато тривог дуже багато справді серйозних переживань. Але хто сказав, що все має відбуватися легко просто і зручно? Так ми в подальшому перебували під владаю двох держав Румунії та Радянського Союзу, проте в решті решт через 73 роки з дня Буковинського віче Україна таки стала незалежною!

    Leave a Reply