ТЕМА: Відомі українські математики та їх відкриття.

    Мета. Зацікавити учнів математикою, встановлюючи зв`язки між математикою та іншими сферами життя. Поглибити і розширити знання учнів з математики. Розвивати  пізнавальний інтерес, творчу активність, Виховувати патріотизм, гордість за нашу державу.

    Обладнання. Мультимедійний проектор, презентація, відео фільми, призи.

     Хід заходу.

    Пісня групи ТІК:  ” Люби Ти Україну

    Вступна частина.

    Ведуча:

      Математика — галузь невтомного пошуку і важкої до самозабуття праці. Іноді на доведення однієї теореми потрібні роки. Праця вченого-математика подібна до праці поета: як і в поезії, у математиці діють досить складні механізми пошуку і філігранне оформлення знайденого результату. Проте, про математиків чомусь не прийнято говорити піднесено,  захоплено,  хоча вони також заслуговують високих слів подяки, які ми часто адресуємо людям подвигу і мужності. Праця математиків не виставляється на театральній сцені, про неї не говорять у репортажах з космосу, але вона присутня скрізь. Математики викреслюють орбіти космічних трас, гарантують міцність сталевих атомоходів у океанських глибинах, визначають ритми роботи атомних реакторів тощо.

          У кожному періоді історії математики були свої видатні постаті вчених, в яких були різні долі. Одні зажили слави і безсмертя ще за життя, іншим судилося пройти складні шляхи і розділити трагічну долю свого народу. Багато визначних математиків стали зразками щирої відданості науці, патріотами свого народу.

          Щедра талантами українська земля подарувала людству не тільки чудових співаків, композиторів, письменників, а й визначних математиків.

    Ми пропонумо вашій увазі  біобібліографічні розповіді  про деяких математиків з України, які внесли значний вклад у світову та європейську науку:

    Г.Ф. Вороного, М.П. Кравчука, М.В. Остроградського, В.М. Глушкова,

     М.О. Зарицького, В.Й. Левицького. Ми довідаємося про їхнє особисте  життя, віддане служіння математиці та про наукові відкриття, відомі в Україні і далеко за її межами.

    Основна частина.

    Слухаємо розповіді дітей про видатних українських математиків та дивимося відеопрезентації про них.

    Острогра́дський Миха́йло Васи́льович 12 вересня 1801 — український математик, механік і фізик. Належав до козацько-старшинського роду Остроградських, що походив від бунчукового товариша Івана Остроградського, який жив у XVII. Миха́йло Остроградський вважається одним з провідних математиків середини XIX ст. У 2001 році ЮНЕСКО внесла Михайла Васильовича Остроградського до списку видатних математиків світу.

    Дитинство проходило у рідному селі Пашенівці. Уже в ранньому віці у нього проявилося значне зацікавлення до математичних обчислень і він вимірював різні предмети: вози, дерева, глибину ярів та криниць.

    У 1809 його відвезли до Полтави в гімназію, де він навчався до 1816 року, коли надумав стати військовим. Однак, їдучи до Петербурга, де Михайло мав вступити у гвардію, вони з батьком заїхали до дядька, і той намовив Остроградського вступати до Харківського університету.

    Восени 1816 став вільним слухачем Харківського університету, а з 1817 року – студентом фізико-математичного факультету. Навчався на «відмінно» і як кращому випускникові у 1820 році йому присудили ступінь кандидата.

    Михайло  їде навчатися до Парижу,

    У 1822–1828рр. вдосконалював свої студії у Collège de France у Парижі, де слухав лекції Ампера, Коші, Лапласа, Пуассона та ін. Незабаром він зробив перші серйозні спроби своїх сил у математиці і особливо у інтегральному численні, за що отримав особливу похвалу від Коші.

    Працював переважно у Франції та Росії. З 1828 р. професор вищих шкіл у Петербурзі. Учень Лапласа, Ампера. Викладач Колегії Анрі IV (Париж), професор Петербурзького університету та Морського кадетського корпусу, член Петербурзької АН (у віці 29 років), Паризької, Римської й Туринської Академій наук. Автор 40 праць з математичного аналізу (нескінченно-малих, інтеґрування раціональних функцій), математичної фізики (диференціальні рівняння поширення тепла у рідких твердих тілах), теоретичної механіки (принцип можливих переміщень, варіаційні принципи механіки, теорія удару, теорія пружності, поширення хвиль на поверхні рідини тощо), написаних переважно французькою мовою, друкованих у «Мемуарах» і «Бюлетенях» Петербурзької АН. Остроградський встановив формулу перетворення інтеґрала по об'єму в інтеґрал по поверхні, названу його ім'ям Світ знає його дослідження з теорії чисел, алгебри, теорії імовірностей та варіаційного числення. Приятелював з Тарасом Шевченком.

    Член-кореспондент Паризької Академії наук, Російської, Туринської, Римської, Американської академій, почесний доктор Київського, Московського та багатьох інших університетів.

    ЮНЕСКО у 2001 році внесла М.Остроградського до переліку видатних математиків світу.

    Вороний Георгій Феодосійович (16 квітня 1868 — 7 листопада 1908) — видатний український математик. Член-кореспондент Російської Академії наук з 01.12.1907, професор Варшавського університету.

    Народився в селі Журавка  Полтавської губернії колишньої Російської Імперії (нині — Варвинського району Чернігівської області). Батько – Феодосій Якович Вороний – педагог, випускник Київського університету Св. Володимира, професор Ніжинського ліцею, згодом – директор Прилуцької гімназії, людина прогресивних поглядів

    Георгій Вороний закінчив Прилуцьку чоловічу гімназію, Санкт-Петербурзький університет, учень Андрія Маркова. Був залишений при університеті для підготовки магістерської дисертації. Після захисту дисертації був призначений професором Варшавського університету. Захистив докторську дисертацію на тему «Про одне узагальнення алгоритму неперервних дробів», удостоєну премії імені Буняковського. З осені 1898  також обіймав посаду декана механічного факультету  Варшавського політехнічного інституту. У Варшаві у Вороного навчався Вацлав Серпінський. У 1907 році був обраний членом-кореспондентом  Петербурзької Академії наук. Під час революційних подій 1905—1907 рр. Варшавський університет і Варшавський політехнічний інститут було закрито, Вороний прагнув отримати посаду професора математики Київського університету, але його було призначено деканом механічного факультету заснованого в той час у Новочеркаську Донського політехнічного інституту.

    Г. Вороний працював головним чином в області теорії чисел. За життя вченого ним було опубліковано шість фундаментальних монографій та шість невеликих за обсягом праць. Кожна з його монографій відкривала нову галузь досліджень, але і кожна його невеличка робота давала новий несподіваний погляд на проблему і ставала поштовхом для нових наукових пошуків.Уже перший науковий результат Г. Вороного стосовно чисел Бернуллі виявив їхні фундаментальні властивості, вивчення яких триває досі.

    Головним результатом дисертаційних праць українського математика був опис загального кубічного поля цілих алгебраїчних чисел і побудова алгоритму для обчислення основних його одиниць, який згодом дістав назву «алгоритм Вороного». Узагальнення алгоритму неперервних дробів марно шукали протягом усього XIX ст. найкращі математики Європи. За цей науковий внесок Г. Вороний отримав премію ім. В.Буняковського. Лише через 42 роки алгоритм Вороного наново відкрили німецькі математики.

    Найвизначнішими за глибиною одержаних результатів є дві останні великі монографії вченого, які поряд із дослідженнями його сучасника німецького математика Германа Мінковського заклали основу нової галузі математики — геометрії чисел.

    Термін «Діаграма_Вороного» був введений в теоретичну комп'ютерну науку в середині 1970-х років. З того часу цей об’єкт став настільки широко поширеним в дослідженнях, пов’язаних з геометричними алгоритмами, що деякі фахівці датують народження обчислювальної геометрії саме цією подією. Значний відсоток сучасних розробок в обчислювальній геометричній літературі, прямо або побічно пов'язаний з діаграми Вороного, або з пов'язаними з ними структурами. Вони використовуються в самих різних дослідженнях від молекулярної біології до космосу, у комп'ютерній графіці, у проблемах розпізнавання образів, штучного інтелекту, екології, в радіаційній фізиці, космології, хімічній технології, фізичній хімії та ін. науках, а також в моделюванні рельєфу, в аналізі руху і плануванні, у виявленні зіткнень, навігації та обходу перешкод, в аналізі мережі, тощо – у всіх цих і багатьох інших областях використання "діаграм Вороного” дає можливість проводити математичні розрахунки.В наші дні дослідження з діаграм Вороного проводяться практично в усіх країнах Європи, у США, Канаді, в країнах Південної Америки, Японії, Китаї, Гон-Конгу, Австралії, Новій Зеландії. У Сеулі існує Дослідницький центр з діаграм Вороного.

    В Києві, починаючи з 1993 року раз на п’ять років проводяться Міжнародні конференції, присвячені розвиткові наукових напрямів, що їх розробляв Вороний.

    Михайло Кравчук (1892—1942)

    Однією з яскравих зірок України на терені математики є академік Михайло Кравчук, який народився в с. Човниці на Волині. 1910 р. він вступив на фізико-математичний факультет Київського університету св. Володимира, який закінчив через чотири роки з дипломом І ступеня. Потім — педагогічна діяльність, яка поєднується з науковими пошуками.

    1924 р. він блискуче захистив докторську дисертацію «Про квадратичні форми та лінійні перетворення» результати дослідів Михайла Кравчука поінформовано того ж року Міжнародний математичний конгрес у Торонто його працею цікавляться видатні вчені Франції, Італії, Німеччини. Михайлові Кравчуку пропонують продовжити наукову діяльність у США, але вірний син України залишається на рідній землі.

    У 1929 р. Михайла Кравчука обирають дійсним членом ВУАН. А потім він вісім років плідно працює над розв'язанням складних математичних проблем, одержуючи блискучі результати в галузі алгебри і теорії чисел, теорії аналітичних функцій, теорії ймовірностей, математичній статистиці.

    Зокрема, в теорії ймовірностей він увів многочлени біноміального розподілу відомі у світовій математиці як многочлени Кравчука. Не втратили й досі актуальності його дослідження з аналітичних функцій, теорії диференціальних та інтегральних рівнянь, зокрема наближені методи їх розв'язування.

     Опубліковано більше 170 наукових праць М. Кравчука. Великий внесок ученого в розвиток української математичної термінології.

    Левицький Володимир Йосипович – видатний український вчений-математик

    Володимир Левицький народився 31 грудня 1872р. в м.Тернополі в родині священника. Коли йому минуло п’ять років, помирає мати. Тоді родина переїздить до Золочева, там він йде до першого класу чотирирічної народної школи. У 1882р. В.Левицький поступає до Золочевської гімназії, де закінчує чотири класи, а далі продовжує навчання у Тернопільській гімназії. Влітку в 1889р. Левицькі переїздять до Львова, тут Володимир записується до польської гімназії Франца Йосифа, яку закінчує з відзнакою у 1890р. і вступає до Львівського університету на філософський факультет, де слухає лекції з математики і фізики.

    У травні 1895р. В.Левицький отримує повну учительську кваліфікацію з математики і фізики для середніх шкіл з українською і польською мовами навчання, а в 1901 році у Львівському університеті здобуває ступінь доктора філософії. Потім два роки був у науковому відрядженні в Берліні і Геттінгені.

    З 1894 до 1918 року Левицький працював в гімназіях Львова і Тернополя. Виконуючи свій громадський обов’язок, читав лекції з вищої математики в "таємному” українському університеті. Чимало років був членом НТШ і очолював математично-природописно-лікарську секцію НТШ у Львові. Був незмінним редактором усіх 32-х томів збірників праць цієї секції.

    Володимир Йосипович Левицький написав близько 100 наукових праць, оригінальних і реферативних, а також багато науково-популярних статей і перекладів. Написав два цінних підручники: з алгебри та фізики.

    У червні 1953 року В.Левицький отримує заслужену персональну пенсію після 62 років невтомної праці на науковій ниві. Помер у Львові 13 липня 1956 року після тяжкої недуги.

    Мирон Онуфрійович Зарицький 21.05.1889 — 19.08.1961

    Кого не манить краса, ні мистецтво, хто живе вбогим духовним життям, той нічого не дасть математиці. Поезія не ріжниться від математики вищим злетом уяви, а математик ріжниться від поета лиш тим, що все і всюди розумує... Але як у мистецтві, так і в математиці лише твори гарні переживають століття і виховують цілі покоління.

    Мирон Зарицький

    Мирон Онуфрійович народився 21 травня 1889 р. в селі Могильниця Теребовлянського району Тернопільської області в родині сільського священика. Закінчив Перемишлянську гімназію і у 1907 р. поступив до Віденського університету, згодом перевівся до Львівського. 24 березня 1927 р. М.О.Зарицького обирають дійсним членом НТШ і від того часу він стає активним співробітником його математично-природописно-лікарської секції. В 25-му томі «Збірника» цієї секції надрукована перша його праця «Метод запровадження доброго впорядкування у теорії множин». За працю «Деякі основні поняття аналізу положення з точки зору алгебри логіки», Львівський університет 25 жовтня 1930р. присудив М.О.Зарицькому вчений ступінь доктора філософії.

    У цей час Мирон Онуфрійович зблизився з видатними польськими математиками Г.Штейнгаузом, С.Банахом, В.Стоженком,С.Мазуром, які працювали у Львові, був прийнятий до відділу польського математичного товариства. До 1939 р. Зарицький надрукував близько 20 наукових праць у львівських та іноземних виданнях і в цей період сформувався як серйозний математик з філософським ухилом.

    Роботу у Львівському університеті Мирон Онуфрійович поєднував з читанням лекцій у Львівському політехнічному інституті та в новоствореному Ужгородському університеті, надаючи велику допомогу в організації математичних кафедр цього університету. В 1942—1944рр. М.О.Зарицький читав лекції з вищої математики на професійних технічних курсах, організованих на базі Львівської політехніки.

    Мирон Онуфрійович був великим знавцем історії математики, особливо античної, читав курси лекцій з історії математики у Львівському університеті, надрукував кілька праць з історії точних наук. Сюди належать «Хрестоматія грецької математики», у якій вміщені невеликі уривки з творів Евкліда, Архімеда, Аполонія Пергійського, Клавдія Птоломея та Діофанта у грецькому оригіналі та латинському перекладі.

    Наукові інтереси Зарицького охоплюють, головним чином, теорію множин з алгеброю логіки та теорію функції дійсної змінної. Крім того, М.О.Зарицький займався теорією вимірних перетворень множин. Наукові висліди Зарицького стояли на передньому краї світової науки.

    Наука була для М,О.Зарицького хлібом насущним, потребою і насолодою, працею і відпочинком. На науку він дивився в першу чергу як на правду і красу, що підносить людину на вищий щабель її духовного розвитку. Недаремно Мирона Онуфрійовича називали «поетом формул».

    Відійшов із життя М.О. Зарицький 19 серпня 1961р. Його поховано на Личаківському цвинтарі. Пам'ять про нього ще довго освітлюватиме дорогу молодим ентузіастам науки.

    Віктор Глушков народився 24 серпня 1923 року в Ростові-на-Дону в сім'ї гірничого інженера. Через п'ять років його сім'я переїхала на шахту ім. Артема, біля міста Шахти. У п'ятому класі Віктор сам почав робити радіоприймачі за власними схемами. Мріючи стати фізиком-теоретиком, він до закінчення середньої школи вже володів основами вищої математики та квантової механіки, яку вивчали на старших курсах у вишах. Але подальші навчальні плани перервала Велика Вітчизняна війна, а восени 1941 року сталася трагедія — фашисти розстріляли його матір. Після звільнення міста Шахти Глушков був мобілізований і брав участь у відновленні вугільних шахт Донбасу.

     У 1947 році він закінчив Ростовський університет, захистив дипломну роботу, в якій розвинув новий метод обчислення таблиць невласних інтегралів. Про його гострий розум і універсальність говорить той факт, що ще в 1955 році Глушкову першому в світі вдалося вирішити узагальнену п'яту проблему Гільберта — одну з найскладніших кардинальних математичних проблем. Рішення цієї складної проблеми дозволило Віктору Михайловичу увійти до числа провідних алгебраїстів світу, і, здавалося б, це повинно було визначити його науковий шлях. Однак у 50-ті роки почалося становлення вітчизняної електронно-обчислювальної техніки. У 1951 році групою дослідників АН УРСР під керівництвом академіка С.О.Лебедєва була створена перша в СРСР і континентальній Європі ЕОМ – «МЭСМ».

     Новий напрямок привернув увагу Глушкова, проблеми створення обчислювальної техніки буквально оволоділи його уявою, і це захоплення справило вирішальний вплив на подальше життя та наукову діяльність Віктора Михайловича. У серпні 1956 р. він радикально змінює сферу діяльності і пов'язує своє життя з кібернетикою, обчислювальною технікою і прикладною математикою.

     З цього часу Глушков живе і працює в Києві. Тут він очолює лабораторію обчислювальної техніки і математики Інституту математики АН України. А в грудні 1962 р. на базі Обчислювального центру АН УРСР було організовано Інститут кібернетики АН УРСР, де В.М. Глушков стає директором.

     Загалом про наукову діяльність Глушкова неможливо розповісти не тільки в рамках однієї статті, але і навіть книги. Лише зазначимо, що під його керівництвом були створені перша в Україні і СРСР керуюча машина широкого призначення “Дніпро”; перші радянські попередники персональних комп'ютерів; ЕОМ “Київ”, в якій ще в 50-60-ті роки були реалізовані ідеї розпізнавання змісту мовних фраз.

     Також він працював над створенням унікальної Загальнодержавної автоматизованої системи керування економікою країни (ОГАС).

    В кінці 60-х років під керівництвом В.М. Глушкова було розпочато розробку ЕОМ “Україна”, яка повинна була стати наступним кроком у розвитку інтелектуалізації ЕОМ і архітектури високопродуктивних універсальних ЕОМ, що відрізнялась від архітектурних принципів Дж. фон Неймана. ЕОМ “Україна” не була побудована через відсутність в той час необхідної елементної бази.

     Віктор Михайлович працював постійно: і в потязі, і в літаку, і на відпочинку. За свої 58 років життя Глушков створив стільки, що багатьом людям на це не вистачить й десяти життів. Його ім'я є знаковим у створенні інформаційних технологій не тільки в Україні та СРСР, а й в світі. Він був справжнім генієм, чиї ідеї набагато випередили свій час. Помер Віктор Михайлович 30 січня 1982 p., проживши всього 58 років. У дні святкування тридцятиріччя факультету кібернетики університету його співробітники і студенти низько схиляли свої голови перед пам'яттю цієї видатної людини.

    Висновок

    Можливо, слухаючи про цих визначних людей, ми по-справжньому захопимося математикою. Адже, як писав видатний шотландський фізик Д. Максвелл: «Наука захоплює нас тільки тоді, коли, зацікавившись життям великих дослідників, ми починаємо стежити за історією їх відкриттів».

    Сьогодні в нас був перший випуск журналу, цю тему ми не завершуємо і на далі продовжимо ознайомлення з біографіями українських математиків при наступних наших зустрічах.

    Дякуємо за увагу.

    Leave a Reply