Історія училища

    У мальовничому куточку Чернівеччини, на берегах древньої річки Совиці розташувалося справжня перлина Буковинського краю, ошатне містечко-районний центр – Заставна. У документальних джерелах наше місто вперше згадується в 1589 році. За переказами воно взяло назву від імені талановитої цілительки, за іншими припущеннями зветься так, тому що розташовано за безліччю ставків.

    В цьому містечку і знаходиться Вище професійне училище №24, яке за історію свого існування надбало велику і цікаву біографію.

    2 листопада 1963 року Державним комітетом професійно-технічної освіти було прийнято рішення про створення в м. Заставна сільського професійно-технічного училища № 4, яке входило в структуру Чернівецького міжобласного управління ПТО. В цей період (25 листопада 1963 року) в Заставну прибув перший директор училища, Олійник Євген Севаст'янович, і заступник директора з навчально-виробничої роботи Кишко Михайло Степанович, перед якими і було поставлене завдання організації училища.

    З листопада 1963 р. по лютий 1964 року тривала робота по підготовці навчального корпусу та гуртожитку училища, матеріальної бази, підшукувались педагогічні кадри, а також проводився набір учнів.

    За короткий термін дирекцією та педагогічним колективом училища до послуг учнів були підготовлені: спецклас і кабінет лабораторно-практичних занять з електротехніки, спецклас і кабінет лабораторно-практичних занять з будови автомобілів, спецкабінет з механізації тваринницьких ферм, слюсарна майстерня, кабінет лабораторних занять з будови тракторів, спецклас з основ тваринництва, спецклас з суспільствознавства та естетичного виховання.

    Матеріальною базою на той час слугували 3 трактори ДТ-20. 1- МТЗ 5, 1-Т 40. 1- ДТ 54. 1 культиватор, борона дискова, кукурудзяна квадратно-гніздова сівалка, 1 — зернова, 4 вантажних автомобілі ГАЗ-51.

    Починаючи з 1965 року машинно-тракторний парк поповнювався як новими, так і тими, що були у використанні тракторами, комбайнами, вантажними автомобілями та сільськогосподарськими машинами.

    В 1965 році для потреб училища було виділено 5 га землі по вул. Юрковецькій, куди в травні місяці і було переведено МТП, а також 116га поля для виробничо-навчальних потреб. В цьому ж році було організоване навчальне господарство, побудована свиноферма, кормокухня, обладнаний тік.

    З листопада 1964 року навчання розпочалось в групах № 10 та № 11, трактористи – машиністи ІІІ класу з 6-ти місячним терміном навчання. Майстрами виробничого навчання яких було призначено Вакарчука Василя Івановича та Личука Нестора Юрійовича. Так розпочався перший навчальний рік в новоствореному навчальному закладі.

    Прийом в училище здійснювався на базі восьмирічної загальноосвітньої школи, за направленнями колгоспів. Учні училища були в основному вихідцями з сільських населених пунктів області та району, різні за віком. Так, наприклад, в групі майстра виробничого навчання Личука Н.Ю. був учень старший від нього на 5 років. Учні безкоштовно забезпечувались гуртожитком, харчуванням, одягом.

    В училищі була запроваджена така форма учнівського самоврядування, як старостат. На засіданнях старостату розглядалися поведінка та успішність учнів, приймались рішення з питань заохочення та дисциплінарних стягнень учнів.

    В 1968 році розпочалося будівництво нового комплексу училища. Будівництво вело ПМК – 121. В процесі будівництва була задіяна наявна на той час техніка училища, весь викладацький склад, майстри виробничого навчання та учні.

    1 вересня 1971 року учні училища розпочали навчання в новому навчальному корпусі. Для потреб учнів було побудовано 2 гуртожитки, їдальню, спортзал, навчальні лабораторії. Але повністю будівництво навчального комплексу було завершене в 1975 році. До цього часу велось будівництво майстерень, виробничих приміщень, а також обладнання їх необхідним навчальним устаткуванням. Це завдання знову вирішували майстри виробничого навчання та їх учні.

    На початку 70-х років, перебудова навчально-виховного процесу в училищі дала новий поштовх його розвитку, дала змогу розширити діапазон творчості, піднести на вищий рівень професійну майстерність викладачів та майстрів виробничого навчання, вихователів. Завдяки атмосфері творчості і пошуку, створеної дирекцією училища, виріс золотий фонд талановитих інженерно-педагогічних працівників, які прикладали значні зусилля в підготовці кваліфікованих робітників для сільського господарства країни.

    В 1974 році, за підсумками республіканського соціалістичного змагання професійно-технічних училищ Української РСР у IV кварталі 1973 року колектив училища був нагороджений Перехідним Червоним прапором Ради Міністрів УРСР та Української Республіканської Ради професійних спілок, з видачею першої премії в сумі 1,5 тисяч карбованців. Викладачі, майстри в/н, учні були нагороджені Почесними грамотами, подяками та грошовими нагородами.

    v1 вересня 1974 року в училищі розпочалось викладання загальноосвітніх дисциплін. В зв'язку з цим збільшився викладацький склад.

    В 70-х роках викладачами та майстрами в/н проводилась підготовка таких робітничих кадрів, як: механізаторів тваринницьких ферм з 2-х річним та з 3-х річним терміном навчання, трактористів-машиністів широкого профілю з 3-х річним терміном навчання та з 2-х річним терміном навчання, трактористів-машиністів ІІІ класу з 1-річним терміном навчання, трактористів з 6-ти місячним терміном навчання, слюсарів по монтажу, експлуатації та ремонту обладнання тваринницьких ферм з кваліфікацією електромонтера з 2-х річним терміном навчання.

    В 80-х роках до вищевказаних професій додались підготовка машиністів холодильних установок, машиністів АВМ (агрегати вітамінної муки), майстрів машинного доїння.

    В 90-их роках навчальний заклад розпочав підготовку слюсарів з ремонту автомобіля.
    В 1980 році директором СПТУ № 4 було призначено Скоролітнього Василя Арсенійовича, який працював на посаді керівника училища до 1985 року. 1 вересня 1984 року сільське професійно-технічне училище було перейменовано у СПТУ № 24.

    Великого значення, в цей час, в училищі починає приділятись розвитку технічної творчості учнів. В 1982 році в училищі було створено гурток технічної творчості. Під керівництвом досвідченого педагога і раціоналізатора Радомського В.Й. до участі в роботі гуртка залучалось все більше обдарованих учнів.

    Учнями гуртка були виготовлені засоби малої механізації – малогабаритні мотоблок, плужок, картоплесаджалка інші пристрої технологічних процесів. Гордістю за своїх вихованців, світились очі винахідника, коли він демонстрував експонати на різноманітних виставках професійно-технічної майстерності учнів. У 1986 році, В.Й.Радомському за високі успіхи у винахідницькій і раціоналізаторській роботі було присвоєне почесне звання «Винахідник-раціоналізатор УРСР».

    Долаючи численні труднощі, крок за кроком, училище збільшувало випуск кваліфікованих робітників, удосконалювало їх навчання, розширювало матеріальну базу, вводило нові спеціальності. Історія училища тісно пов’язана з політичними, економічними та соціальними зрушеннями які докорінно вплинули на становлення та розвиток нашої незалежної держави.

    Починаючи з 1987 року по 2001 рік, керівництво училищем здійснює Кушнір Юрій Аксентійович, який починав свою трудову діяльність майстром виробничого навчання, викладачем, заступником директора з виховної та заступником директора з навчально-виробничої роботи. В цьому ж році заступником з навчально-виробничої роботи було призначено Гуйвана Володимира Кириловича.

    Під керівництвом Кушніра Ю.А. викладацький склад, майстри виробничого навчання, учні продовжували добиватися значних успіхів в роботі та навчанні. У 1989 році на конкурсі професійної майстерності учень Павлюкович Микола посів І місце в Україні серед орачів, підготовку учня здійснював майстер в/н Одинак А.М. В 1992 році учень ІІІ курсу Дубанич Ігор зайняв ІІІ місце на Всеукраїнському конкурсі орачів, на якому учасниками були дорослі механізатори, що працювали на діючому виробництві. Підготовку учня здійснював майстер в/н Сірий Д.С...

    З початку заснування училища, велика увага приділялась розвитку художньої самодіяльності учнів, викладачів та майстрів виробничого навчання. Вже в березні 1966 року, учні та майстри в/н направлялись для участі в огляді художньої самодіяльності професійно-технічних училищ, який проводився в м.Чернівці. Активним учасником художньої самодіяльності в училищі та її організатором на протязі всієї своєї трудової діяльності був Русаль Василь Григорович, за безпосередньою участю якого було створено духовий оркестр училища. Також велику допомогу в створенні духового оркестру, підготовці його до різноманітних виступів, надавав педагог-музикант Гаврилецький Василь Дмитрович, нині заступник директора школи мистецтв ім.М.Івасюка в м. Заставна.

    Спортивні досягнення учнів та співробітників училища вінчають спортивну гордість району та професійно-технічну освіту області. Учні училища займають призові місця на обласних змаганнях з футболу, легкої атлетики, вільної боротьби, гирьового спорту.

    В 1975 році, завдяки колективу фізкультурників під керівництвом Давнього Василя Самуїловича та Боднарюка Івана Івановича, училище було нагороджене Перехідним прапором Центральної Ради ВДСТ «Трудові резерви», за кращу спортивно-масову роботу серед ПТНЗ України.
    Велика увага приділяється патріотичному вихованню учнів. В 1982 році на базі училища було створено героїко-патріотичний клуб «Пошук», працювали інші гуртки за інтересами.

    Другим кроком до становлення професійно-технічної освіти на території Заставни стало відкриття 2 жовтня 1972р. Заставнівського міського професійно-технічного училища №7

    Першим директором училища стає Фесенко Віктор Савелійович. Училище готує спеціалістів будівельних спеціальностей. Тут здобували знання майбутні сантехніки, електромонтери, столяри-тесляри, муляри-пічники, електрозварники, плиточники-облицювальники. Строк навчання в училищі від 6 місяців до 2-ох років.

    Першим об’єктом, який був побудований у 1976 р., став училищний гуртожиток. Не секрет, що майбутні спеціалісти через відсутність гуртожитку, змушені були жити на приватних квартирах.

    З 1979 р., ПТУ № 7 поряд з однорічниками, починає підготовку спеціалістів з трьохрічним терміном навчання.

    З 1982 по 1987 рр. директором училища працює Загарій Микола Дмитрович. З його приходом територія училища перетворюється на справжній вічнозелений сад. Ті, хто приходить сюди, милується справжньою красою прекрасних ялинок, ніжністю білокорих беріз, статечністю каштанів…

    Серед тих, хто створив цю красу були майстри виробничого навчання, викладачі, вихователі, учні.

    В 1985 р. в училищі побував тодішній міністр професійно-технічної освіти М.Кадацький. Міністр ознайомився з матеріально-технічною базою училища, роботою інженерно-технічного колективу, відзначив високий рівень підготовки спеціалістів будівельних професій.

    1986 року професійно-технічне училище №7 відзначено перехідним Червоним Прапором обласного управління ПТО за високі успіхи у підготовці спеціалістів для народного господарства. Нагороду вручив начальник обласного управління ПТО Кишко Михайло Степанович.

    В 1986р., СПТУ №7 приймає делегацію учнів-дівчат одного з професійно-технічних училищ Братислави (нині Словаччина).

    Зустріч колег з Чехословаччини перетворилося на справжнє свято. Екскурсію по училищу для гостей організувала викладач зарубіжної літератури Масло Тетяна Олексіївна, яка розповіла про успіхи у проведенні навчально-виховного процесу.

    Уроки виробничого навчання та проходження виробничої практики проводились на базі будівельних об’єктів Чернівецької області.

    З 1987 по 1997 рр. директором училища працює Загара Іван Дмитрович. За цей час розширюються виробничі майстерні, з’являються нові спеціальності: бухгалтер – обліковець та кухар – кондитер. Спеціальність «Бухгалтер» запроваджено в училищі у 1995р.

    Об’єднанням у 1997 році ПТУ №7 та ПТУ № 24 було утворене потужне, широкопрофільне, з міцною матеріальною базою Заставнівське професійно-технічне училище № 24.

    Наприкінці 90-х років перед інженерно – педагогічним колективом було поставлене завдання підняти на значно вищий рівень навчально-виховний процес в училищі, зміцнити матеріальну базу, забезпечити відповідність професійної підготовки її кваліфікаційному рівню.

    З 1985 року свою професійну діяльність в училищі, на посаді викладача спеціальних дисциплін, розпочав Гула Володимир Ярославович, у 1992 році його призначають заступником директора з навчально виробничої роботи, а з квітня 2001 – директором навчального закладу. Він очолив педагогічний колектив у досить нелегкий час: відсутність фінансування, реформування профтехосвіти та інше. Але ці фактори ніяк не вплинули на розвиток матеріальної бази училища, якість підготовки кваліфікованих робітників, для народного господарства краю, навпаки – колектив згуртувався і продовжував виконувати покладені перед собою завдання та цілі

    Згідно наказу Міністерства освіти і науки України №26 від 23.01.2001року навчальному закладу було присвоєно статус вищого професійного училища №24. Це дало можливість готувати не тільки кваліфікованих робітників, а й отримати ліцензію на підготовку молодших спеціалістів за напрямком «Механізація та електрифікація сільського господарства». Велика заслуга в цьому інженерно – педагогічного колективу і насамперед директора училища, заступника з директора з навчально-виробничої роботи, заступника з навчальної роботи, голів методкомісій, старших майстрів, які спрямували навчально-виховну, виробничу і методичну роботу в потрібному напрямку і досягли вагомої результативності.

    Розпочавши підготовку молодших спеціалістів, адміністрація училища уклала угоди про співробітництво з Тернопільським технічним університетом ім. І.Пулюя, Камянець-Подільською сільськогосподарською академією. Ці ВУЗи приймають наших випускників на III та IV курси і навчають з урахуванням вже отриманого рівня кваліфікації.

    Для подолання такого негативного явища, як безробіття, організована тісна співпраця ПТНЗ з службою зайнятості щодо професійного навчання та перенавчання непрацюючого населення району.

    Славиться училище своїми трудовими династіями, які прославили наш навчальний заклад, внесли свою вагому лепту у справу розбудову професійної освіти на Буковині.

    Свідченням того, що педагоги навчального закладу працюють творчо стало і те, що з 4 по 9 травня 2007 року у Всеукраїнському турнірі з інформатики, який проходив на базі нашого навчального закладу, брали участь команди Києва, Харкова, Волині, Івано-Франківська, Чернівців.

    Училище гордиться своїми вихованцями, які використовували знання, набуті під час навчання, у різних галузях народного господарства краю та інших сферах діяльності.

    Перегортаючи сторінки історії нашого навчального закладу можна зробити висновок, що училище завжди було і залишається вируючим джерелом думки і живого слова, з якого кожен прагне досхочу напитися для духовного і професійного зростання.

    Пройшли роки… Сивина вже припорошила скроні педагогам, наставникам, які стояли біля витоків навчального закладу. Багато хто з них на заслуженому відпочинку, деякі продовжують працювати і робити свій внесок у розбудову національної освіти, виховання нової генерації українського суспільства. Усім ветеранам профтехосвіти, теперішнім працівникам, училище і надалі світитиме зеленим маяком юності та молодості, адже їхнє життя, помисли і надії тісно переплелись з ним і оповиті його теплом.